by 
12 травня 2024 року в часі провідної неділі, після свят Воскресіння Христового в селі Чортовець Городенківської міської ради на Івано-Франківщині в рамках четвертого етнографічного фестивалю «Сербен 2024» зафіксовано рекорд України з виконання автентичного танцю «Сербен».
Даний танець побутує сьогодні в Україні тільки в селі Чортовець. В підсумку було презентовано нове досягнення – найбільш протяжне і масове одночасне виконання народного танцю «Сербен». Зафіксовані результати: кількість учасників рекорду – 225; наймолодшому учаснику чотири роки, а найстаршому – 80 років; довжина чоловічого танцю – 2350 метрів. Затрачений час – 90 хвилин. Місце фіксації: дві церкви села. Час фіксації: 17год.45 хв. – 19 год. 15хв. за київським часом.
Танець «Сербен» у селі відіграє важливу роль у формуванні ідентичності окремої чоловічої соціальної групи і особистості, зміцнює духовний зв’язок поколінь через популяризацію і збереження корінного автентичного танцю й гаївок, і дає можливості закарбувати в історичній пам’яті для майбутніх поколінь.
Сьогодні танець є об’єднуючою ланкою для християн православних і греко-католиків. Важливо, що в танці бере участь уся громада, від старих і до молоді, танець вивчається у сім’ї. Це вражаюче, тому що ти усвідомлюєш, що він повен автентичності, жителі села є носіями традицій спонтанно, і костюми, які вони носять, є місцевими костюми і трохи відрізняються від інших сіл Покуття. Тому титул НКС України, до якого прямує «Сербен» для громади є дуже сильний – жителі села розуміють, що є цінними, що є носіями традиції, елементів автентичності.
Усі танцюристи під час танцю «Сербен» тримаються за руки й утворюють шеренгу-ланцюг. У 70-х роках ХХ ст. окремі чоловіки вдягалися в місцеві святкові строї, і танець супроводжувався грою на сопілці. Шеренга рухалася боком уліво зі співом навколо церкви, обходила хрести, дерева та всі споруди, котрі були на подвір’ї. Сам рух танцювальників складається з погойдування та притупування, яке виконували в ритмі пісні. Обійшовши церкву кілька разів, учасники завершували танець та тому самому місці, звідки починали. У спіралеподібному колі в центрі з піднятим топірцем знаходився ведучий, як і всі, з піднятими руками. Учасники вигукували «аркана!» і на кінець виконували рухи, близькі до цього танцю.
У селі побутує звичай завершувати Великодні свята танцем уздовж села – від дерев’яної церкви до мурованої. Танець став символом далекої минувшини, переходом від минулого до сьогодення, проявом глибокої поваги до мистецтва, пізнання рідної культури, гордості за свій край і народ.
